Становище Німеччини на сьогодні

На сьогодні Німеччина залишається однією з найрозвинутіших країн Європи. Вона відіграє також важливе місце на міжнародній арені.Німеччина – провідна індустріальна країна. Її найбільші міста – міжнародні торгові і банківські центри. Німеччина – один з найбільших виробників автомобілів у Європі, а також світовий лідер по виробництву хімічних речовин, які використовуються для виготовлення медикаментів, штучних матеріалів і фарб. Широкий спектр інших галузей промисловості включає в себе виробництво електротоварів, комп'ютерів, станків і обладнання, текстилю і точних приладів. Один з найголовніших індустріальних центрів Німеччини – долина ріки Рур. 
Її культура  з кожним днем все більше і більше розвивається. Про це свідчать відновлені визначні памятки.  Також розвивається література, мистецтво, музика.

Фотогалерея

                                                               Готичний храм

                                                       Брандербурзькі ворота в Берліні

                                                       Храм св. Марії

Визначні місця Німеччини

Німеччина, як і інші країни світу багата на визначні пам ятки. Кожне її місто має таку пам ятку, яка звязана з давньою історією виникнення Німеччини. Ось деякі з них : 
Берлін - перші поселення на території сучасного Берліна з’явилися приблизно 10 тис. років назад, близько 700 року до н.е. тут розселилися древнегерманськіє племена, а в VI-VII вв. н.е. з’явилися західнослов’янські племена, які і дали сучасну назву міста.Візитною карткою міста є величні Бранденбургськіє ворота (1788-1791 рр.
) з контрольно-пропускним пунктом ” Чарлі ” - одним з символів “холодної війни” (зараз перетворений на музей), біля західної стіни якого збережена ділянка сумно знаменитою ” Берлінської стіни “, що розділяла місто в період “великого протистояння”. Довжина стіни складала близько 155 км. (43,1 км. доводилися безпосередньо на місто), а висота досягала 4,1 м.

      


 Гамбург славиться своїми знаменитими пасажами :
 “Хансевіртель”, “Гергоф”, “Гансемаркт” і “Нойе Гансемаркт” .

Баварія - найбільша і сама відвідувана туристами земеля Німеччини. Ця територія славиться різноманіттям своєї природи - саме тут тягнуться знамениті Баварські Альпи , лежить безліч живописних озер ( Кимзєє, Штарнбергерзєє, Аммерзєє і західна частина Боденського озера ), обширні альпійські пасовища , ліси і безліч річок . Саме тут розташований унікальний національний парк “Баварський ліс” .

                          

Німеччина відзначає 20-ту річницю об'єднання країни

Перші поселення на територіях Південної й Центральної Німеччини з'явилися на початку кам'яного віку (5-3 тисяч років до н.е.), що підтверджується виявленням поблизу міста Гейдельберга найдавніших у Європі кісткових рештків людини.
У XII-VIII століттях до н.е. освоювалися Північні райони Німеччини, що примикали до Балтійського і Північного морів.
В останні століття до н.е. і перші століття н.е. утворилися племінні групи древніх германців, які населяли територію між Рейном і Лабою (Ельбою). Вони включали східні (готи, бургунди, вандали й інші), західні (свеви, хатти, херускі, англи, сакси й інші) і північні (свіони й інші) племінні групи.
У I - II століттях н.е. німецькі племена почали утворювати союзи, на основі яких поступово складалися племінні герцогства, що до ІХ століття увійшли до складу Франкської держави.
Наприкінці ІХ століття східна частина Франкської держави після її розпаду стала основою королівства Німеччина. Формальною датою утворення Німеччини, як самостійного королівства, вважається смерть останнього короля франків - Людовика Дитяти у 911 році.
До складу королівства до початку Х століття входили герцогства Швабія, Баварія, Франконія, Саксонія, Тюрінгія і Лотарингія.
Після припинення династії Карла Великого затвердилася Саксонська династія. Німецький король Отон Великий приєднав до своїх володінь Північну Італію, утворивши Імперію, що пізніше була названа "Священною Римською імперією німецької нації", і одержав звання імператора.
У період його правління (936 - 973 рр.) були приєднані Лотарингія, Угорщина, Чехія і частина території Східної Європи, населена слов'янськими народами.
У ХІІ столітті в Імперії збільшувалася кількість міст, одержали розвиток товарно-грошові відносини. Однак у господарському відношенні окремі області були мало зв'язані між собою, що призводило до посилення місцевих князів, графів і лицарів, і послабляло Імперію як єдину державу.
Роздробленість Німеччини підсилилася при Фрідріхові II Штауфені (1212-1250), що закінчилося загибеллю династії Штауфенів і повним торжеством територіальних князів.
До ХІІІ століття Німеччина складалося з економічно і політично відособлених князівств, суверенітет яких у цей час вже остаточно оформився. Князі привласнили собі право вибирати імператорів.
У ХІV-Х століттях німецькі князівства утворювали в рамках Імперії різні союзи для ведення воєн чи захисту від домагань імперського лицарства.
Розпад Німеччини був довершений у 1648 році, коли за умовами Вестфальського договору, що був укладений після перемоги Швеції і Франції над Німеччиною у Тридцятирічній війні (1618-1648 рр.), ряд територій Німеччини відійшов до переможців, і була визнана повна самостійність князів.
У ХVІІ-ХVІІІ століттях формально існувала "Священна римська імперія німецької нації", але фактична влада була зосереджена в руках самостійних князів. На 30 мільйонів жителів доводилося 297 самостійних держав-князівств. Серед них були тільки два більш-менш великих державних утворення: Австрія і Бранденбург.
У 1614 році курфюрст Бранденбургу Іоганн приєднав до своїх володінь герцогство Прусське, що стало основою Прусської держави.
Австрія - друга велика німецька держава, стала такою за рахунок приєднання Чехії і частини Угорщини.
У 1806 році після поразки Австрії у війні з Францією "Священна Римська імперія німецької нації" була ліквідована. Під протекторатом Наполеона був створений Рейнський союз, куди ввійшли 21 німецька держава, а в 1807 після розгрому Пруссії у цей союз увійшла вся Західна Німеччина.
Після поразки Наполеона в Лейпцігській битві у 1813 році Рейнський союз розпався.
На Віденському конгресі 1814-1815 р. був створений Німецький союз, до якого увійшли 39 великих і дрібних німецьких держав, переважаючу роль у якому грала Австрія. Він проіснував до 1866, коли після перемоги Пруссії у війні з Австрією, закінчив своє існування.
В другій половині ХІХ століття Австрія і Пруссія були державами-суперниками в процесі об'єднання німецьких земель. У 1861 р. прусським королем став Вільгельм I, який призначив главою уряду, канцлером, Отто Бісмарка, який, по суті, очолив процес об'єднання Німеччини
У 1866 році Пруссія здобула перемогу у війні з Австрією. Результатом цієї перемоги було приєднання до Пруссії дрібних німецьких держав, таких як Ганновер, Кургессен, Нассау, Шлезвіг, Гольштейн. 21 середня і дрібна держава, що знаходилася північніше ріки Майн були об'єднані в Північно-німецький союз, на чолі якого також стала Пруссія. Чотири південно-німецьких держави: Баварія, Баден, Вюртемберг і Гессен-Дармштадт були зв'язані з Пруссією секретним військовим союзом проти Франції.
У 1867 році був створений Митний союз, що охопив усю Німеччину і став економічною основою для повного об'єднання країни. Цьому об'єднанню заважала Франція, що перешкоджала приєднанню до Пруссії чотирьох південно-німецьких держав.
Перемога Пруссії у війні з Францією у 1870 році завершила процес об'єднання Німеччини. 18 січня 1871 року прусський король Вільгельм I був проголошений німецьким імператором.
За конституцією Німецької імперії, прийнятою 16 квітня 1871 року, у її склад увійшли 22 монархії і кілька вільних міст, чільне положення зайняла Пруссія, якій належало 60% території імперії.
Економічна криза в Німеччині у 1881-1882 роках змусила Німеччину включитися в боротьбу за колонії. Протягом 1884-1885 р. вона встановила протекторат над значними територіями у південно-західній, східній і південно-східній Африці.
У 1914 році Німеччина, оголосивши війну Росії, почавши Першу Світову війну. Війна виявилася занадто важким тягарем для економіки, що в остаточному підсумку привело до скинення у 1918 році монархії й утворення Веймарської республіки.
29 червня 1919 року був підписаний Версальський договір, що констатував поразку Німеччини
У 1921 році була визначена сума репарацій з Німеччини у розмірі 132 млрд. марок, а в 1922 Англія і Франція, що перемогли у війні, зажадали встановлення контролю над фінансами Німеччини, що призвело, фактично, до втрати економічної незалежності.
Відмова Німеччини від сплати репарацій дала привід Франції і Бельгії окупувати у 1923 році Рурський басейн, що остаточно підірвало економіку Німеччини.
З 1929 року в країні починається відновлення військово-промислового комплексу як засобу пожвавлення економіки. У 1933 році до влади в Німеччині прийшла націонал-соціалістська партія на чолі А. Гітлером, в основі ідеології якої лежав реванш за програш у першій Світовій війні.
У 1936-1937 р. був створений військово-політичний блок Німеччини, Японії й Італії. У 1938 році Німеччина почала Другу Світову війну, захопивши Судетську область Чехословаччини.
Друга Світова війна закінчилася 8 травня 1945 року повною капітуляцією Німеччини і фактичним розчленовуванням її території на чотири окупаційні зони, що, в остаточному підсумку, призвело до утворення трьох самостійних держав: Федеративної Республіки Німеччина (на території американської, французької й англійської окупації), Німецької Демократичної Республіки (на території радянської зони окупації) і Західного Берліну - міста-держави з особливим статусом.
Сучасна Німеччина, як єдина держава, була утворена на основі об'єднання ФРН і НДР, що відбулося у 1990 році. Це здійснилося, завдяки демократичним змінам, що відбулися в Радянському Союзі.
Об'єднання було довершено 3 жовтня 1990, після того як канцлер Гельмут Коль, міністр закордонних справ Ханс Дитріх Геншер і президент СРСР М.С.Горбачов прийшли до згоди, що чисельність нових німецьких збройних сил не буде перевищувати 346 тис. чоловік. Об'єднана країна змогла продовжити своє членство в НАТО. Витрати на повернення на батьківщину радянських солдатів, розквартированих у колишньої ГДР, брала на себе ФРН. Згода на об'єднання Німеччини з'явилося поступкою з боку СРСР.
Спочатку, особливо восени 1989, коли впала Берлінська стіна, Німеччину охопила загальна ейфорія. Однак практичні аспекти інтеграції двох різних держав виявилися дуже непростими. Не тільки економіка, але навіть матеріальний стан ГДР був у значно гіршій формі, аніж припускали на Заході. Практично жодне промислове підприємство не могло бути збережене для подальшого використання. Майже повної заміни вимагали транспорт, засоби зв'язку, системи енерго- і газопостачання. Житловий фонд і комерційна нерухомість були сильно зношені і не відповідали нормам. Для виконання завдань приватизації колосального державного майна НДР - промислових підприємств, державних і кооперативних господарств, лісів і мережі збуту - уряд заснував Піклувальну раду. До кінця 1994 вона майже завершила свою роботу, приватизувавши близько 15 000 фірм чи їхніх філій; близько 3,6 тис. підприємств довелося закрити.
У 1991 кожен громадянин одержав доступ до інформації колишньої таємної поліції НДР. З'ясувалося, що східнонімецька таємна поліція наймала жителів Західної Німеччини для вистежування й убивства перебіжчиків і критиків східнонімецького режиму.
Нелегко було також вирішити, чи карати колишніх керівників НДР за злочини, здійснені під час їхнього правління, особливо за убивства спецслужбами НДР східнонімецьких громадян, які намагалися втекти на Захід. Еріх Хонеккер, який шукав притулку в Москві, був повернутий у Берлін, де в липні 1992 постав перед судом, але був звільнений, оскільки умирав від невиліковної хвороби, і був відправлений у вигнання у Чилі (помер у 1994). Інші керівники НДР (Е.Кренц, Маркус Вольф й інші), відповідальні за жорстокості щодо перебіжчиків, були віддані до суду; деякі засуджені на різні терміни позбавлення волі.
Істотно важливим стало питання про надання притулку. Спадщина Другої світової війни призвело до того, що у ФРН велася дуже ліберальна політика щодо прийняття іноземців, які переслідувалися на своїй батьківщині. Така великодушна політика як магнітом затягала знедолених людей у пострадянському світі. Якщо у 1984 р. було прийнято лише 35 тис. прохань про надання притулку, то у 1990, коли радянський блок почав валитися, число їх зросло до 193 тис., а у 1992 - до 438 тис. Крім того, близько 600 тис. етнічних німців з різних країн прагнули повернутися на батьківщину предків.
Улітку 1992 роздратування, викликане біженцями через одержувані ними привілеї, а також їхню нездатності засвоїти німецькі норми життя і поведінки, вилилися у безладдя в Ростоку, місті з населенням близько чверті мільйона чоловік. Напади на біженців швидко поширилися на інші східнонімецькі міста, у них взяли участь багато західнонімецьких неонацистів. Деякі жителі Ростока підтримали демонстрантів. У великих західнонімецьких містах (Франкфурт, Дюссельдорф й інші) пройшли масові антинацистські мітинги, на яких свій протест висловили майже 3 млн. чоловік. Безладдя в Ростоку продовжувалися протягом майже тижня. Був підпалений меморіал євреїв, які загинули в концтаборі Заксенхаузен. Друга річниця возз'єднання Німеччини, 3 жовтня 1992, ознаменувалася масовими виступами неонацистів у Дрездені й Арнштадті.
У 1994 р. на виборах у бундестаг коаліція ХДС/ХСС - СВДП хоча і зберегла більшість, але втратила частину колишніх місць, Г.Коль сформував новий уряд. Партія ПДС зберегла підтримку в нових землях і одержала 30 місць, а "Зелені" вперше одержали більше голосів, аніж вільні демократи.
До того як стали очевидні катастрофічні результати економічної політики, здійснюваної в НДР, Г.Коль думав, що для фінансування відбудовних робіт не буде потрібно вводити додаткові податки. Коли ж ці надії розвіялися, довелося збільшити на один рік прибутковий податок на 7,5%. До 1994 р. з'ясувався повний обсяг необхідних робіт з реконструкції, і федеральні землі прийняли пакет законодавств, що збільшувало податки і скорочувало бюджетні витрати.
До 1996 р. бюджетні проблеми збільшилися через необхідність знизити дефіцит бюджету до 3%, що було потрібно для вступу в Європейський валютний союз. Уряд запропонував знизити навантаження на бюджет за рахунок скорочення соціальних програм. Коли СДПГ і "Зелені" не підтримали уряд, Коль виявився у безвихідному становищі через дефіцит згоди у контрольованому соціал-демократами бундесраті. Рішення проблеми було відкладено до виборів 1998 р. Проте ФРН стала членом Європейського валютного союзу, який коли він почав свою діяльність 1 січня 1999 р "зверху". у війні. У договорі була передбачена контрибуція, що накладається на Німеччину, і обмеження її збройних сил.